Аналіз деяких параклінічних обстежень у дітей з порушенням когнітивного розвитку та розладами аутистичного спектру

Горб А. Л., Мартиненко Я.А. КЗ «Херсонська дитяча обласна клінічна лікарня» ХОР, м. Херсон, Україна

Актуальність

Частота розповсюдженості дитячого аутизму у сучасному суспільстві дуже висока та може складати від 1-го випадку на 500 дітей. Коли вперше був ідентифікований аутизм, він був віднесений до рідкісних захворювань (Kanner, 1943р.). За даними Всесвітньої організації аутизму (World autist organisation – WAO), розповсюдженість аутизму складає 67 випадків на  10 тис., а згідно з даними Агенції щодо контролю за захворюваністю, – 90 випадків на 10 тисяч. Дані ООН свідчать, що  1% населення планети страждає на аутистичні розлади, кожні 20 хвилин реєструється новий випадок аутизму. Експерти ООН вказують, що аутизм та РАС діагностуються у всіх без винятку країнах незалежно від статі, расової приналежності та матеріального забезпечення.

З 2010 по 2018 рік включно у Херсонській області кількість хворих дітей, які перебувають  на обліку з діагнозом F84,  збільшилася  з 29 хворих до 252, фактична кількість хворих дітей збільшилася у 8,6 разів, захворюваність на аутизм – у 10 разів.

Мета дослідження

З метою вивчення етіології клінічних проявів розладів аутистичного спектру та їх взаємозв’язку  з порушеннями діагностованих при  параклінічних дослідженнях, оптимізації програм обстеження на етапах надання допомоги  провести ретроспективний аналіз медичної документації (амбулаторні картки, медичні карти стаціонарного хворого) дітей, яким було встановлено діагноз РАС. Діти обох груп були обстежені в умовах неврологічного відділення. У програму обстеження, крім об`єктивного соматичного, неврологічного обстеження, дослідження   клінічних та біохімічних аналізів крові та сечі, були  включені  МРТ, ЕЕГ-дослідження, а також, за рекомендацією генетика, – визначення гомоцистеїну, IgG до гліадину   та дослідження гена лактозної недостатності.                         

Матеріал та методи дослідження

Усього аналізу підлягала медична документація 70 дітей, які мали порушення когнітивного розвитку, експресивної, рецептивної мови та комунікації. Медична документація хворих дітей розподілена на дві групи:

  • основна група – 40 дітей з діагнозом F84 (аутизм);
  • контрольна  група – 30 дітей  з  порушенням когнітивного розвитку та РАС  F06.

Вік:

середній  – 4,1 роки; основна група – 4,3 роки, контрольна група – 3,7 роки.

За статтю  переважали хлопчики – 64 (91,49 %), дівчаток було лише 6 (8,51%), основна група – 36 хлопчиків (90,0 %), 4 дівчинки (10,0 %),  контрольна група – 28 хлопчиків (93,33%), 2 дівчинки (6,66 %).

Результати дослідження

При рутинному неврологічному обстеженні у дітей мали місце розсіяні органічні симптоми (слабкість конвергенції, асиметрія носо-губних складок, екстензорні та флексорні  патологічні симптоми), які не мали меж синдрому органічного ураження головного мозку (парези, паралічі, порушення координації тощо).

У 4-х дітей (5,7%) діагностовано симптоматичну (структурну) епілепсію, напади контролювалися протисудомними засобами.

ЕЕГ проводилося усім дітям як основної, так і контрольної групи. За результатами обстеження, у 38 хворих дітей (54,28 %) патологічні відхилення були відсутні – 55,14% в основній групі та 53,14% у контрольній групі. У  32 дітей (45,72 %) патологічні зміни були в межах дифузних змін біоелектричної активності головного мозку та не відрізнялися в обох групах, в основній групі – 45,06 %, у контрольній групі – 46,66 %. У дітей, яким встановлено діагноз епілепсія, напади контролювалися протисудомною терапією, при ЕЕГ обстеженні епілептична активність не зафіксована, дітям з епілептичними нападами  додатково проводилася ЕЕГ у режимі моніторингу.

Усім дітям проводили МРТ головного мозку  (Siemens Magnetom Essenza 1.5 T). У 52 хворих дітей (74,18 %) патологічні структурні зміни були відсутні та суттєво не відрізнялися, в основній групі – 75,0 %, у контрольній групі –  73,33 %.

Патологічні зміни були верифіковані у 22 дітей  (25,82 %), які майже не відрізнялися: в основній групі – 25,0%, у контрольній групі – 26,66%. Патологічні зміни не мали специфічності та не були причиною клінічних проявів.

За характером:

  • помірне розширення зовнішніх лікворних просторів, помірна вентрикулодилятація
  • перивентрикулярні гліозні зміни – 6  (8,57%);
  • арахноїдальні кісти ЗЧЯ та інших відділів головного мозку –  5 (7,1%);
  • перивентрикулярна лейкомаляція – 9 (12,8%);
  • гіпогінезія мозолистого тіла – 4 (5,7%).     

Вищезазначені структурні зміни у більшості випадків зустрічалися у комбінації.

Гомоцистеїн  – це проміжна амінокислота, яка синтезується в організмі людини в результаті метаболізму метіоніну. Протягом життя  гомоцистеїн у крові поступово підвищується. До підліткового віку рівень фізіологічної норми близько 5 мкмоль/л, у підлітків – 6-7 мкмоль/л, у дорослих рівень коливається у межах 10-11 мкмоль/л.

Найчастішою причиною підвищення рівня гомоцистеїну (гіпергомоцистеїнемія) є нестача фолієвої кислоти та ціанокобаломіну (вітамінів   B9 та B12 ).

Гіпергомоцистеїнемія  (рівень від 5,5 до 12,8 мкмоль/л)  діагностована у 46 дітей (65,71 %,) при цьому в основній групі вона була дещо вищою –28 дітей (70,0%),  у контрольній групі – 18 дітей (60,0%).

За даними Гречаніної Є.А та співавторів, при неонатальному скринінгу виявлено 40,7% гетерозиготних носіїв С677Т MTHFR, гомозиготних носіїв С677Т – 7,04%, частота мутатного алеля MTHFR 27,39 %.

Непереносимість глютену без целіакії (НГБЦ) – синдром, що характеризується кишківними та некишківними розладами, пов’язаний  з використанням продуктів харчування, які містять білок глютен, при відсутності типової целіакії або алергії на пшеницю. Сам термін «НГБЦ» залишається предметом дискусій. Поширеність у популяції складає 13,0 %.

Непереносимість глютену без целіакії (підвищені показники Sg G до гліадину від реферативних) діагностовано у 24 дітей (34,28%), 14 дітей (35,0%) в основній групі та 10 дітей (33,0%) у контрольній групі.

Лактазна  недостатність — порушення розщеплення лактози внаслідок недостатності ферменту лактози слизовою оболонкою тонкого кишечника, яке супроводжується клінічними  проявами.

Лактазна  недостатність дорослого типу розвивається після періоду грудного вигодовування. Це обумовлено  з поступовим зниженням активності лактази з віком.

Непереносимість лактази найбільш поширена у Північній Америці, Африці, Південно-Східній Азії (частота поширеності 70-100%), у Скандинавських країнах близько 10%.

Приблизно у 75,0%  населення світу спостерігається гіполактазія у тій чи іншій формі. Науково обґрунтовані дані щодо розповсюдженості лактазної недостатності в Україні відсутні.

Фермент лактаза-флоризингідролаза кодується єдиним геном LCT, що локалізується на 2 –й хромосомі. Генотип С/С-13910 відповідає практично повній відсутності лактази, генотип С/Т-13910 асоціюється зі зниженням рівня лактази, але достатнім для нормальної дигестії, генотип Т/Т- 13910 свідчить про високу активність даного ферменту (Тиркус М.Я. та співавтори, ДУ «Інститут спадкової патології НАМН України»).

Лактазна недостатність діагностована в основній групі:

  • недостатність С/С – 26  (37,14 %)
  • недостатність С/Т– 38  (54,28 %)
  • недостатність Т/Т– 6  (8,57 %)

Лактазна недостатність діагностована у контрольній групі:

  • недостатність С/С – 23 (32,85%)
  • недостатність С/Т– 36  (51,42%)
  • недостатність Т/Т–11  (15,71 %)

Висновки

  1. Скрінінгові обстеження М-СНАТ, Q-СНАТ повинні бути обов’язковими у віці 18-24 місяці життя на рівні сімейного лікаря чи педіатра.
  2. Специфічні ЕЕГ зміни у дітей з РАС відсутні, при наявності пароксизмальних станів ЕЕГ доцільно проводити у режимі моніторингу. ЕЕГ- картування більш інформативне при порушенні когнітивного розвитку.
  3. У більшості дітей структурні зміни при нейровізуалізації відсутні, а діагностовані не мають специфічності та не пов’язані з клінічними проявами.
  4. Висока частота гіпергомоцистиїнемії, непереносимості  глютену та лактазної недостатності  свідчить про необхідність диференційованих дієтичних обмежень для дітей з РАС.